Перші кроки школи: від церковнопарафіяльної до середньої
У 1861 році на кошти князя Романа Владиславовича Сангушка на Новому місті було побудовано Свято-Миколаївський собор. При ньому була відкрита церквовно-приходська школа, яку в народі називали «Мурки». Після багатьох реорганізацій в 1932 році на базі семерічки виникла середня школа, яка стала зватися «Заславська школа №1». Перший випуск 10 класу відбувся в 1935 році.
До 1938 року навчання велося в приміщенні, де зараз знаходиться шкільна їдальня, на території школи інтернат, і на місці, де знаходиться «Медичний центр». А в 1938 р. на місці зруйнованого Миколаївського собору побудували 2 поверх, будинок, де ми навчаємось зараз.
Першим директором школи був Онишенко С, Й., потім Авербух П. Д.,
Шебатенко А. І. та Ілляш Г. М. Завучем школи був Попович Володимир Андрійович.
До Великої Вітчизняної війни в середній школі №1 відбулось 7 випусків учнів 10-х класів. За цей час випущено понад 300 учнів. В шкільній
бібліотеці нараховувалось понад 8 тисяч книг.
Цікавим і змістовним було шкільне життя до війни: працювали різні гуртки (спортивні, хоровий, драматичний), учні виступали з концертами художньої самодіяльності на підприємствах міста, району, їздили на екскурсії до Москви та Ленінграда.
Значна увага приділялась трудовому вихованню школярів. Не залишалось поза увагою педколективу і учнівських організацій питання дисципліни і відвідування школи. Та не обминув школу період репресій. Як вороги народу були засуджені і страчені вчителі Божий Яків Григорович, Лозовський Петро Іванович.
Незабутній слід у серцях учнів залишили вчителька української мови й літератури Олександра Теофілівна Рудківська, вчитель історії Савелій Павлович Коростій, учитель фізики Григорій Федорович Славіковський. До предметів, які вони викладали, не можна було ставитися абияк. У школі закладали основи знань практично з усіх предметів, готували до життя.
Вчителі і учні школи у роки Великої Вітчизняної війни
Жорстоким випробуванням для українського народу стала Велика Вітчизняна війна. 22-го червня 1941 року на нашу країну віроломно напала фашистська Німеччина. Цей день став найчорнішим днем нашої історії. Палахкотіли оповиті полум'ям прикордонні застави, стримуючи натиск фашистської навали, стікали кров'ю бійці... Руйнуючи все на своєму шляху, війна загрожувала найдорожчому - Вітчизні. Мова йшла про життя або смерть українського народу.
5 липня 1941 року наше місто було окуповано ворожими військами.
Страшні часи настали для його жителів. Тому вже в кінці 1941-го на початку 1942 років в Ізяславі створюються перші підпільні групи під керівництвом Миколи та Івана Шудрів, лікаря Мойсеева, капітана Червоної армії Васильєва та вчителя нашої школи № 1 Михайла Павловича Машерука. До цієї підпільної групи ввійшли вчителі та учні школи: Олександра Рудківська, Надія Більовська,Володимир Мигаль, брати Калюжняки, Микола Ковальчук, Андрій Бондарук, Степан Глухенький та багато інших. Підпільники збирали й переправляли в ліс партизанам зброю, підривали залізничну колію, поширювали серед населення зведення радянського інформбюро.
Наприкінці 1942 року гестапівці натрапили на слід підпільників -Михайла Машерука заарештували. Але не зламали жорстокі тортури непохитну волю підпільника, жодного імені не почули кати. Ще з більшою силою розгорнулася боротьба. її продовжили ті, що залишилися живими. Серед них була 14-річна дівчинка, яка до війни закінчила чотири класи Ізяславської школи №1, Аня Сошенська. Вона виконувала доручення свого старшого брата Володимира, переносила гранати. Одного разу її зупинив вартовий... Аня побігла... Пролунав постріл... Поранену дівчинку фашисти катували довго. Біль затьмарював розум, а вуста мовчали. Нічого не дізнались звірі-кати і кинули мертве тільце в річку.
Нескореним залишився наш народ, відстоюючи кожен метр української землі, кожен вишневий садок біля рідної домівки, кожен калиновий кущ біля кришталевого джерела...
5 січня 1944 року розпочалося визволення нашої області. А 16 лютого о сьомій годині ранку розпочалися бої за місто. Сили були нерівні. Ведучи кровопролитні бої, партизани змушені були відступити на Старе місто. Та на початку березня до міста підійшли військові частини Червоної армії. Почався наступ. І в першій половині дня 5 березня наше місто було звільнене від ненависних загарбників.
Війна не лише понівечила долі, але й обірвала життя багатьом учням та випускникам школи. Та більшість випускників школи все-таки повернулись з війни і розказали нам про свої подвиги. Це – Бондарук Андрій Якович, Калашнік Яків Григорович, Демус Всеволод Григорович, Федун Георгій Іванович, Сідлецький Анатолій Михайлович, Тишкевич Марія Миколаївна, Гольц Сара Мойсеївна.
Післявоєнне життя школи.
Після звільнення місто лежало в руїнах. Майже повністю зруйноване і приміщення середньої школи № 1. У перші дні після визволення розпочалась організація навчання. Виконком міської Ради, вчителі, учні та їх батьки зразу ж взялися за відбудову зруйнованих приміщень. Труднощів було багато. Проте 20 березня 1944р. навчання розпочалося . За кілька місяців провели частковий ремонт шкільних будівель та класних кімнат. Кількість учнів зростала кожного дня.
До 15 грудня 1945 року директорами школи працювали спочатку Михновецький І. М., потім Штейман С. П. а з 15 і рудня майже беззмінно до виходу на пенсію в 1972 р - Вайнер Давид Мойсейович.
Учні разом з учителями брали активну участь у суспільно-корисній роботі міста і району, допомагали підшефному колгоспу с. Білево у збиранні врожаю картоплі, цукрових буряків, виступали з концертами художньої самодіяльності.
У грудні 1946 р. в місті була організована школа №2 і 7 класів з російською мовою навчання відійшло до неї.
Вчителі школи: Хом'юк П. Д., Хіцунов Є. В, Руткевич М.В, Берштейн Б. І, Валігура О.О, Хабовська Г. М. та інші доклали багато зусиль, щоб поповнити навчальні кабінети саморобними приладами, таблицями, навчальними посібниками. Зошити робили з твердого паперу та залишків паперових мішків. Навіть журнал успішності учнів, що знаходиться зараз в шкільному музеї, був саморобний.
В 1956 р. розпочинається велике будівництво спортивного залу. Запам'ятали старшокласники слова І.С. Громадського «Ви в цьому спортзалі займатись не будете але побудувати його потрібно. Для ваших дітей». Багато суботників, недільників, трудових десантів провели учні на будівництві. Велика увага в школі приділялась фізичному і патріотичному вихованню. Тому часто проходили спортивні змагання, багатоденні літні походи учасників географічного, природничого і фізкультурного гуртків околицями Ізяславського і Шепетівського району. Під час походів складали карти маршрутів, зустрічались з учасниками війни, передовиками праці, матерями загиблих воїнів, проводили спортивні зустрічі з учнями сільських шкіл. Велася велика гурткова робота (гуртки технічної творчості,фотолюбителів і юних кіномеханіків, біологічний). Цікавим, змістовним, захоплюючим було шкільне життя в 60 - 70 рр. Тісні зв'язки підтримували учні з легендарним командиром партизанського з'єднання А.3. Одухою, про що свідчить вітальна листівка надіслана ним учням школи (показати). Випускники 60-х – 70-х років з честю виконували свій громадянський, патріотичний та інтернаціональний обов’язок в лавах Збройних Сил. Героєм став випускник нашої школи Остапчук Микола Домінікович. З 1976 по 1996р педагогічний та учнівський колективи очолював Гуменюк О.О. За цей час було проведено капітальний ремонт шкільних приміщень, благоустрій подвір'я, пічне опалення замінене на водяне, поновлено шкільне обладнання. Учні школи в усі часи були активними учасниками художньої самодіяльності. Особливою популярністю користувались виступи шкільного хору та вокально – інструментального ансамблю (кер. Качанівськчй Л. П.) та членів гуртка любителів українського слова (кер. Круліковська Р.Л.) В роки перебудови школа займає передові позиції в справі національного відродження в районі. Ми першими провели Свято козацької слави, ми першими з сцени районного конкурсу художньої самодіяльності проголосили: «Слава Україні». В нашій школі вперше в районі було оформлено стенди присвячені історії української символіки та видатним постаттям української історії. Саме в цей час починається історія клубу «Ерудит», який от уже на протязі 10 років очолює Бєлова А.Л. В 1988 р. зусиллями всього педагогічного і учнівського колективів було створено Музей історії школи. З того часу він став центром виховної роботи в школі.
Наші славетні випускники.
Нашу школу за час її існування закінчило сотні випускників.Кожен зних пішов своєю дорогою, але про всіх школа пам’ятає. Ми гордимося тим, що наші випускники стали вчителями, лікарями, юристами, економістами, працівниками державних установ, світилами науки. Серед них доктори наук Стецюк М.В., Попович М.В., кандидати наук М.Ф. Дорошук, М.В. Бабін, В.В.Лісовик, І.П. Лукащук, відомий український письменник В. Поліщук, Депутат Державної Думи Росії Піскун М.І., начальник Хмельницького обласного управління охорони здоров’я А.К. Пінчук, працівник секретаріату Верховної Ради України Лавренюк-Серова Н.С., головний лікар дитячої міської лікарні № 2 м. Києва Куліченко А.М., головний спеціаліст Міністерства легкої промисловості Росії Михальова-Сайчук Ж.А.
Сьогодні розкажемо про окремих з них. До когорти найстаріших і найславетніших учнів нашої школи належить Йосип Станіславович Загаєвський – професор-консультант кафедри ветеринарно-санітарної експертизи і патологічної анатомії Білоцерківського сільськогосподарського інституту, заслужений працівник вищої школи України, доктор ветеринарних наук, полковник ветеринарної служби у відставці.
Усім відоме ім’я Анатолія Олексійовича Копилова. В Україні і за рубежем його знають як талановитого вченого-славіста, який досліджує історію Болгарії. Самовіддана праця керівника одного з найстаріших вузів Поділля А.О. Копилова відзначена державою 2 орденами і 5 медалями.
У Анатолія Олексійовича є найвищі педагогічні відзнаки -медалі
А.С. Макаренка і К.Д. Ушинського та значок "Відмінник народної освіти України ". Професору А.О. Копилову присвоєно звання Заслуженого працівника освіти України.
Попович Мирослав Володимирович.
Учений-філософ і громадський діяч, академік Національної академії наук України , заслужений діяч науки і техніки України , лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, втор понад 100 наукових праць Мирослав Володимирович володіє польською, німецькою, англійською, французькою та чеською мовами. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, французьким орденом почесного легіону.
В 1977 р. закінчила нашу школу Лісова Валентина Василівна. За відмінні успіхи у навчанні її нагородили Золотою медаллю. Потім було навчання в Кам'янець - Подільському інституті. Валентина Василівна проявила неабиякий інтерес до наукової роботи. В даний час В.В. Лісова-Романова - доктор економічних наук, професор, викладач Регіонального інституту управління і права у м. Хмельницькому.
Колесник Віталій після закінчення школи у 1994р. працював вантажником установи МХ-324/58, навчався у Плужненському СПТУ. В 1995 році поступив до Харківського інституту національної гвардії України. Був стипендіатом Верховної Ради України. Влітку 1997р. проходив стажування в США за програмою "Партнерство заради миру ". В даний час працює у Львові в Службі Безпеки України.
Можна назвати ще багато імен та прізвищ. Ми ж маємо працювати, пам’ятати свою історію, впевнено дивитись у майбутнє.
| 
