Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивляюсь: „Вкраїна, ХХІ століття”

І не рік, а криваве клеймо „Тридцять три...”

... Читати далі »